Щоб не відбулось, не плач, так влаштовані люди На жаль, по іншому не буде, все пройде, не плач Просто пробач, повір час їх засудить, А люди це лише люди, кожен з нас своє обирає Хтось образу ковтає, разом з медовухою А інші чують душею, за завірюхою І їм не потрібні ні трава, ні горілка Як в порожній електричці заплаче сопілка І ця спілка пам'ятає всіх хто не зміг повернутись Вони знають шлях хвилі щоб берега доторкнутись Вони чують як вітер колисає кульбабки І знають де і як треба ставити крапки Вони не мають ні яку «над» привілею Вони просто володіють живою душею Вони допоможуть – якщо болить І щиро вірять – нам пощастить
І знов, час вітряним птахом Крилом, у небі над дахом бувай - чекай Нехай, дощем цілованой аркою Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай Ти знай, доба буде за троє – коли нас не двоє Та кожну прожиту мить серце болить, крізь засади досади, гіркоту і зради Воно шепотить: нам пощастить