А ти живеш собі десь там і зовсім не знаєш, Як я без тебе тут помираю, як загниваю… Як потрохи з’їдає щоденна турбота, щоденна гризота… Як затягує мене чорне болото...
Приспів: Я забуватиму тебе повільно... Але, рано чи пізно, я викину тебе із серця... Небагато мине - і стану від тебе я вільним - більше не божевільним... А тим часом життя пронесеться...
Ти отримуєш мої листи і складаєш у пачку... Хоч би раз прочитала - нехай і без інтересу... Я той дикий маньяк, що пише листи до своєї маньячки... І у кожному слові - констатація шоку, концентрація стресу...