Восени так не вистачає ковдри та тебе, Твого погляду і вічно гарячих рук. Поряд з тобою я вже не боюся мук. Поряд з тобою вже на душі не шкребе.
Поряд з тобою я знаю навіщо жить. Знаю, що колір один і цей колір світло, Пропущене через прозоре і чисте скло, Даруючи небу теплу і ніжну блакить.
Я знаю: з тобою і море мені по коліно, Що сонце не встане, коли в тебе заплющені очі. Я буду сидіти поряд з тобою всі ночі, Якщо захворієш, ти одужаешь неодмінно!
І я буду хворіти з тобою поряд теж, Давати хустинку і цілувать твої щічки. Вплітати тобі у волосся кольорові стрічки, Бо я розумію: кохання не має меж.
Бо я розумію, що в сердці твоєму жар, Який помножений на сто лісових пожеж. Бо мої почуття - це не текст інтернет-мереж, А Шекспирівська драма та синіх небес дар.