Розлетілись, розсипались, Сонечко вставало, А я стояв, дивувався, Та аж страшно стало. Уже вбогі ворушились, На труд поспішали, І москалі на розпуттях Уже моштрувались. Покрай улиць поспішали Заспані дівчата, Та не з дому, а додому! Посилала мати На цілу ніч працювати, На хліб заробляти. А я стою, похилившись, Думаю, гадаю, Як то тяжко той насущний Люди заробляють. От і братія сипнула У сенат писати, Та підписувать, та драти І з батька і брата. А меж ними і землячки Де-де проглядають. По-московській так і ріжуть, Сміються та лають Батьків своїх, що змалечку Цвенькать не навчили По-німецькій — а то тепер І кисни в чорнилах! П’явки! п’явки! Може, батько Остатню корову Жидам продав, поки вивчив Московської мови. Україно! Україно! Оце твої діти, Твої квіти молодії, Чорнилом политі. Московською блекотою В німецьких теплицях Заглушені!.. Плач, Украйно! Бездітна вдовице!
Піти лишень подивиться До царя в палати, Що там робиться. Приходжу, Старшина пузата Стоїть рядом; сопе, хропе, Та понадувалось, Як індики, і на двері Косо поглядало. Аж ось вони й одчинились. Неначе з берлоги Медвідь виліз, ледве-ледве Переносить ноги. Та одутий, аж посинів, Похмілля прокляте Його мучило. Як крикне На самих пузатих — Всі пузаті до одного В землю провалились! Він вилупив баньки з лоба — І все затрусилось, Що осталось; мов скажений, На менших гукає — І ті в землю; він до дрібних — І ті пропадають! Він до челяді — і челядь, І челядь пропала; До москалів — москалики, Тілько застогнало, Пішли в землю; диво дивне Сталося на світі. Дивлюся я, що дальш буде, Що буде робити Мій медведик! Стоїть собі, Голову понурив, Сіромаха. Де ж ділася Медвежа натура? Мов кошеня, такий чудний. Я аж засміявся. Він і почув, та як зикне — Я перелякався Та й прокинувсь... Отаке-то Приснилося диво. Чудне якесь!.. таке тілько Сниться юродивим Та п’яницям. Не здивуйте, Брати любі, милі, Що не своє розказав вам, А те, що приснилось.