Крізь сторіччя лине доля, мов остання пісня. мов останній подих літа та життя прохання. Та мелодія цій пісні серце розриває. «Чи останнє в мене літо…» я спитаю… та вона не знає.
Україно моя! Щира, сонячна земля… Я приймаю твій наказ… Обіймаю я тебе в останній раз.
Та сторіччя це так мало, мені треба більше. Я погоджуюсь на сяйво зорянеє, вічне… Ну а поки наді мною «Градом» небо дише. Ну а поки мій товариш плаче, листа до дому пише.
Україно, в цю годину ти приймаєш сина! Ти єдина і для тебе я завжди дитина. Ну а поки крізь сторіччя тебе обіймаю. обіймаю я тебе в останнє і в небо відлітаю…