Як мав старий вуйко Стефан п'ять синів, П'ять соколів файних, красних легінів, На Йванову ніч пішли шукати цвіт, Я ж за ними косами замела слід. Завела в глибоку хащу, невидну, Жеби єдин з них не трафив додому, До півночі старший брат у прірву впав, Середульших двох чугайстер розірвав. (ост. 2 рядки - 2)
Передменший од такого зваріював І меншого сокирою зарубав, Як побачив, што то вдіяв, На сосні і повісився, на догодоньку мені. (ост. 2 рядки - 2)
Зійде сонце, кине злото по землі, Буде чути плач і стогін у селі, А я собі файна нявка лісова, В одну ноцку п'ять фраїрів згубила. (ост. 2 рядки - 2)
Ой Боже мій, Боже, ой Боже мій, Боже, Навчи мене літати, якщо Ти це можеш.