Голос Твій — Срібний, тоненький, Далекий, забутий, Зв’язує, схрещує, змішує, будить. Плаче так болісно — Ніким не поміченим, словом в минуле Здавленим криком. Носиться, скиглить, себе не знаходить. Знає лише, Що немає повернень... Волосся Тобі спадає на очі, вітер в обличчя знову сміється... Вітер.
Все це було: і запах, і квітень. Все це я знаю... Що буде по тому? Я не вернуся, загоєні рани, Не заболять мені більше ніколи. Ніколи.
Голос Твій — Срібний, тоненький, Далекий, забутий, Міцнішає в звуці, тривожить і будить... А Ти усміхаєшся тільки очима? Мариш дорогами, сонцем і небом Руку простягнеш і знаєш, не треба: Бо коло вже пройдено до половини. Волосся Тобі спадає на очі, вітер в обличчя знову сміється... Вітер…
Все це було: і запах, і квітень. Все це я знаю... Що буде по тому? Я повернуся вигоювать рани, Щоб не боліли ніколи, ніколи. Ніколи...