Западали шибки у мовчання і морок. Ну кого під цю пору замислений сніг перестріне?.. Жінка мила під краном місяці і цитрини, І сопів їй у спину чайник, самітній і хворий. Перебирала цитрини — обережно, мов спомини. Стуготіння плита голубими суцвіттями газу, І гороло варення, розлите у співучі вази, Сонцем пряним липневим, що у тілі щемить так оскомно. Десь горталися вікна і двері , мов книги, — А тут розпеклася до білого спіраль тишини в'юнка... Намалюйте по пам'яті, Намалюйте січневим снігом Обличчя жінки, яка чекає дзвінка. І озучте годинником, що невпинно хвилини губить, Ці провалені в сутінь очі, німі і безвиразні, Ці надламано-тонкі пальці в перстнях, немов у виразках, Що об них так легко поранити губи, Цей перебіг усмішок — мимобіжних, рваних, косих, Настороженість рухів — повільних, зачаєних... І цитрина до чаю, І трошки одчаю — Ну а так, поза тим, — то усе, як в усіх, як в усіх... Вечоріли шибки, осяяні і печальні. Ну кого під цю пору замислений сніг перестріне? Жінка миє під краном місяці і цитрини, І говорить їй в спину чайник, шепоче у спину чайник...