— Татку, мій рідний! Кульбаби побігли до школи... — Я ж і кажу, ще не час чорнобривці саджати! — А вчора на розі Бродвея та сорок із чимось Я погляд зелених примружених куль роздивилась... І шелест пронизливих сонячних зойків вечірніх, Що в чорних панчохах вичесують танець останній.
— Татку, мій рідний! Кульбаби побігли до школи... Тільки одна ж серед них чомусь заблудилась...
— Ти тільки не думай, Що все в моїм серці забуто... — Ти знаєш, як важко море руками тримати?.. — На розі печально забутого вчора із чимось — Раптовий сміх каблуків з переможним — „Завтра!” Каштаном колючим одтята від пліч — покотилась, Та й в чорних панчохах вичесує танець останній.
— Ти тільки не думай, Що все в моїм серці забуто... Тільки чому я одна серед всіх заблудилась?..
— Татку, мій рідний! Хай серпень — ніколи, ніколи!.. — Ти ж чуєш, як очі у Римської Пташечки плачуть! — А вчора на розі Бродвея та сорок із чимось — Я бачила синє, як неба серпневого горя, очі. Від розпачу — в крик! Наїжачилась, не зупинилась! У присмерках чорних, зелених та літньо-останньо-осінніх...
— Татку, мій рідний! Кульбаби побігли до школи! Тільки ж одна серед них, чомусь заблудилась...