Я її бачив у всіх моїх забутих мріях, у спогадах, у мареннях, у моїх надіях. І кожен раз,коли важчають віки, коли я засинаю, Я бачу знову її, і до безсметності кохаю...
Вона мій гріх, моя важка пожиттєва кара, Я б її повернув та вона, прекрасна примара. Тому я живу, досих пір як...нікчема,нездара. Блукав із рук до рук, як занедбана гітара.
І разом з нею, мені помирати у пекельній печалі, я відчалю тоді коли, для мене не буває ,вірних причалів. А час біжить мені, помагає руйнувати клітини, Я би хотів аби вона стала мамою моєї не одної дитини.
я кричу всі не вона їй же не знайти заміну, Незламний ангел яку я-я зламав, і зламану покинув. А час убив і поставив мене на злиденні коліна, Та я ще повзу,та я ще повзу та мрію, що до неї прилину.
ніколи не погляну у космічні очі. але слова із крові мають сильний почерк. диверсію думок то я собі пророчив. Чого ж тепер ти хочеш,хлопче?
І я вдушив ту долю, тупу повію, Лишив нічний психоз і денну істерію. Я проміняв любов на кайфу дію. А получив взамін холодну анемію.
Її забути, її лишити? А може і тепер не знати? Що мені до неї, всі мертві дні мої повік верстати. Один лиш раз я не її обрав, а інше тісне ложе, Віднині я не я, ніхто не поможе, я на себе не схожий.
Такий безсилий, не хочу далі бороться без волі. Купаюсь в алкоголі на чужому тіла лоні. Я не живу, і живим мені уже не бути. Прийди хоч в снах, аби на мить я міг хоча б заснути.