Життя для мене стало апріорі Тому що доля віддала не тому почесті, на жаль. І вже так холодно у коридорі. І те що вабило мене, наводить жах.
Мені так холодно, але нехай. Ви не почуєте від мене жодних звуків. Я мріяв що знайду, дорогу в рай. потрапити в надійні, теплі руки.
Вона тримала мене невагомо. Дала відчути запах, мого дому. Але тепер на фоні дому - тло. І холод проникає забираючи тепло. Із мого тіла голод робить рани, хлам. У голого вже брати нічого, тим паче план. Який крутив у голові йому давно каюк. мене залишили із написом "віддам у добрі руки" Коли навколо ні душі, то я тоді залишу. Спогади що тягне тіло з низу до вершин. Я не вершив благі діла, заради вигоди. Тому покинути минуле мене фіміда винудить А так,я досі гавкаю налякано Лишаючи сліди у коридорі відчаю, каннон. Людина варта каплі в морі, ніби човен. А моя ехо, стогін. - нажаль, нічого.
Коли так холодно на дворі. зі мною сотні доріг. Та жодна не потрібна мені.
Я бачив тільки твоє лице. Ми пройдемо все. Тому що з тобою собаче серце.
Я нестабільний наче сон, І нестабільно плине день. годинний відлік тане як пісок. А я блукаю в пошуках людей.
Годинна вічна, коли і сам я віщий. Коли на поводу обману. Та я навіки, прикутий на узбіччі. Ридаючи зализую численні рани.
Коли не треба ні душі для мене. Коли уже мене в лице пізнає вулиця. Де мине навколо біль,туди куди панує небо. Де мене чекає промінь світла до мене тулиться.
Я вірю скоро небо буде мене обіймати. А поки я блукаю, поміж терен, герца... І я потроху стану забувати. Як переборно б'ється, моє собаче, серце....