Люди скажіть куди піти,куди податись. Перемішати які елементи аби вийти з цеї маси. блукати впавши забудучи тоді політ. То ніби ліфт який шукає поверх чорно-білий світ.
Відсилку всі не зрозуміли. Ніби репу вистачає,тільки сідери дибіли,тут. І я вже серед невидимок, переховую між ними. Свого голосу картини.
Я не кличу тут на поміч, адже звуку нема, кімната вакуумна. Не зрозуміє стіна.Мене! І ти не бачиш добра, навколо горе, війна, це поки,світла нема.Мине.
______________________________ Вона вдягає білу блузу коли весело. А він вдягає одну кофту уже третій рік. Вона сумує як погода повне гезево. І засинаєм ми із нею часто в різний бік.
Було таке що хоронили удворі кота. Було таке, що вечір трохи видався німим. Та не було таке щоб я від неї не літав. Та не було, щоб я лягав до сну на неї злий.
Та не бачу я нікого, окрім її світла. Та не бачив я таке аби воно поблікло. Тому я ніколи на буваю в темноті. Або лоба не побити на краю на самоті.
Я наступав, на неї так. Я не стривав, одразу брав. Її зривав,моя ягода. Моя зоря, я її біда.
Тому я тут, тому вона світить мені. Тому я тут, помираю ніби Кенні. Тому я тут, дуже темний всередині. Тому ми тут, єднаєм кольори...
Ти просто танцюй.
Коли на небі падають зорі. Ми бачимо їх кольоровими. То явище не випадкове! Тому хапай палітру