Дорога в ліс пройде по стерні, Як далі буть – байдуже мені. Полем-лугом йде, стелиться туман. Його крила – двері у світ незнаний. Злечу до неба, Впаду в гіркий полин, Стрілою з неба... Проклинаючи тих, хто в лісі є, В нашім полі звели стіну, А я люблю Стрічати з мавками світанок, Гойдатися з русалками на вербі І з очеретом гомоніти у журбі. Тут вітер замітає слід І в добру путь ведуть Сонце і Зоря, Коли почуєш пісню з поля – то є я!
Лети, як тінь по верхівках трав, Візьми цей світ, який ти так шукав. Віднайди своє сховане життя, Коли хочеш встати з колін – не падай! Танцюй зі мною Босоніж по стерні. Ходім зі мною... Чути голоси із завмерлих трав: Хтось боїться вийти на двір, А я люблю Стрічати з мавками світанок, Гойдатися з русалками на вербі І з очеретом гомоніти у журбі. Нам вітер замітає слід І в добру путь ведуть Сонце і Зоря, Коли ти чуєш пісню з поля – то є я!
Солодких снів тим, хто досі спить І знає, як у безодні жить. За стіною я, наче уві сні, Що так рідко ходить до вас у гості... Стрічати з мавками світанок, Гойдатися з русалками на вербі І з очеретом гомоніти у журбі. Нам вітер замітає слід І в добру путь ведуть Сонце і Зоря, Коли ти чуєш пісню з поля – то є я!