Коли з обличчя сповзають моменти стандартного « все добре» і принципові ідеології смутно діють на власні необдумані дії, десь під значними спробами до неї приходить екзотично- хоробрий, щоб на тривалий час приборкати внутрішньо-венні стихії.
Він закохуються в неї, в її небо із невміло закритими очима. Сьогодні вони – єдина субстанція, від якої забуті часові рамки. Вперше (назавжди?) за спиною творять мелодії доспілі крила, у грудях тісно, переливаються погляди, цілунки, мовчанки.
За секунду до прощання на видих не залишається сил, він привик дихати повністю нею та її золотистим волоссям… Через визначений термін у неї появиться сонячний син. «Ми будемо разом назавждИ, назАвжди» – подумав... - здалося.