стискаються долоні з кожним подихом на склі залишають сліди чорно-білими фарбами акварельними, мішають краплі води
її знову нема, у моїх стінах усе давно стерто, чотири білих це моя територія
за вікном зійшла нова зірка а я чекаю на мрії що мають прийти експрессом швидко але немає донині ти казала мені все буде добре пробач і відпусти але я не можу і кожен день буду до тебе йти у своїх снах, на безлюдній дорозі, серед жовтого листя і сльози на обличчі, кричу слова прості і такі звичні:
Я чекатиму тебе завжди я так хочу бути там де ти прошу тебе не йди