Майже з'явилося сонце а очі далеко ще в снах ріками день шепоче і листя тріпоче в грудях є між деревами близькість чорного гілля рука крилами все обійме осінь, що вічно свята.
я памятаю неба
карого кольору шквал опалі з голоду квіти холод дерева гойдав а ти дивилася в мене юробою ніжних думок
теплом вела за собою епізодами тихих нот болем з очей зливала елегію осінніх слот
біля каміння мене напувала еліксиром своїх думок залишились на лавочці зправа тусклі примари даремних скорбот ясні очі твої в безкінечність мовчали між світами думок витали, і думками світів невидимою любов'ю осипався я, й згорів.