У цьому полі, синьому, як льон, Де тільки ти і ні душі навколо, Уздрів і скляк: блукало в тому полі Сто тіней, В полі синьому, як льон. А в цілому полі синьому, як льон, Судилося тобі самому бути, Аби спізнати долі, як покути, У цьому полі синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть І вже, як ліс соснової малечі, Устріч рушають. Вдатися до втечі? Стежину власну, наче дріт, згорнуть? Ні. Вистояти. Вистояти. Ні — Стояти. Тільки тут. У цьому полі, Що наче льон. І власної неволі Спізнати тут, на рідній чужині. У цьому полі, синьому, як льон, Супроти тебе — сто тебе супроти. І кожен супротивник — у скорботі, І кожен супротивник, заборон Не знаючи, вергатиме прокльон, Твоєю самотою обгорілий. Здичавів дух і не впізнає тіла У цьому полі синьому, як льон.