Світ за очі сплива, проходять літа, На майдані вже зовсім не ті самі люди. На облупленій стінці застигла вода, Сподіваються всі, що війни вже не буде. Чорно-білим крилом птах майнув поміж нас, Ті хто все ще живі пригадують час, Коли діти малі підростали веселі, Коли все ще цілі були люди й оселі. І неслася вода - джерело серед лісу, Де не було солдат, ні окопів, ні ___. І сприймали життя, наче дивна завіса, Наче чийсь незавершений пустотний жарт...
Світ за очі сплива, проходять літа, На майдані вже зовсім не ті самі люди. І сіяє зоря на розорений лан, Сподівалися всі, що війни вже не буде...