Світ за очі сплива, проходять літа, На Майдані вже зовсім не ті самі люди. На облупленій стінці застигла вода, Сподівається світ, що війни вже не буде.
Чорно-білим крилом птах гайнув поміж нас, Ті хто все ще живий пригадують час: Коли діти малі підростали веселі, Коли все ще цілі були люди й оселі.
І неслася вода джерелом серед лісу, Де не було солдат, ні окопів, ні __ І сприймали життя, наче дивна завіса, Наче чийсь незавершений, пустотний жарт.
Світ за очі сплива, проходять літа, На Майдані вже зовсім не ті самі люди. І сіяє зоря на розорений лан, Сподівалися всі, що війни вже не буде.