Світ за очі сплива, проходять літа,
На Майдані вже зовсім не ті самі люди.
На облупленій стінці застигла вода,
Сподівається світ, що війни вже не буде.
Чорно-білим крилом птах гайнув поміж нас,
Ті хто все ще живий пригадують час:
Коли діти малі підростали веселі,
Коли все ще цілі були люди й оселі.
І неслася вода джерелом серед лісу,
Де не було солдат, ні окопів, ні __
І сприймали життя, наче дивна завіса,
Наче чийсь незавершений, пустотний жарт.
Світ за очі сплива, проходять літа,
На Майдані вже зовсім не ті самі люди.
І сіяє зоря на розорений лан,
Сподівалися всі, що війни вже не буде.
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1