Пусті розчарування, замовчені хвилини, Нездійсненні бажання, закриті ранком сивим, Нові шляхи до мрії, утрачені надії, Закрити за вуаллю я більше не посмію.
Іти вперед уперто, очей не опускати, І видавить отруту від злісних хімікатів – Людських діянь і вчинків, словесних поєдинків, І заздрості шматочків, замотаних в хустинку.
Приховані образи пускають метастази, У глиб душі пролазять, і знищують відразу Всі спогади хороші, моменти і хвилини, Котрі ми будували, плекали і кормили.
В своїх руках тримаєм, вичавлюєм, вбиваєм, Пізніше і жалієм, що знищили вуаллю Дорогу у безмежжя, до щастя шлях широкий, Тому що замість подвигів ми обираєм спокій.