Не наповнюю вечір брудом з новин. Про безглузді здобутки, про правих та лівих. Я сплановую втечу з буденних рівнин. Туди, де спокій є серед просторів красивих. Я тобі розповім, я зателефоную. Кожен сам собі лікар, коваль, ворог та друг. Небо знову дощем за кимось сумує. Від напруг в голові врешті я не засну.
Там так співають птахи, Що світ здається невинним. Втекти, втекти. І ніщо не зупинить.
А я не сплю, бо боюсь розгубити думки про невірність, про стиль, про дохід та ремонти. Зібрані речі у клумаки і кожен від’їзд – то неначе експромти. А кожен щабель у безкрайності неба – то страх мій, то біль, то любов, то безсмертя. Занадто багато я думав про тебе, аби нині сказати тобі щось відверте.
Там так співають птахи, Що світ здається невинним. Втекти, втекти. І ніщо не зупинить.
Там так співають птахи, Що світ здається невинним. Втекти, втекти. І ніщо не зупинить.