Один верблюд сказав колезі верблюду: - Хау ду ю ду! Хау ду ю ду-ду-ду! Як ся подобає пустеля вам оця? Куди не глянь - ні краю, ні кінця!
- Я з вами згоден, - була відповідь, - О, йєс! Пустеля - фест! Бо гріє, мов той п’єц. А ще до того - ні машин, ані людей. Живем о’кей, кайфуєм еврі дей!
Якось зустрілась верблюдиця верблюдам: - Бонжур, месьє! - О, бонжур, мадам! Не сподівались, що любов знайдем свою. Аморе міо! Енд ай лав ю!
Та відповіла їм двогорба та мадам: - Шерше ля фам! Я зовсім вас не знам! Не для кохання я потрапила сюди, А щоб знайти хоча б відро води!
- То що за натяки, пробачте, не для вас. Води запас, що в горбах є у нас. Ми пас! Хто хоче пити, той не лізе до пустелі. - А я якжеш? - Оревуар, мадмуазель.
Вона благала їх: - Спасіть, чоловіки, Без гаш два о пропаду навіки. І справді здохла коло них на третій день, Гуд бай, любов, овфідерзейн.
І кожен з хлопців зо хвилину помовчав і пробурчав: - Бамбіно, чао-чао-чао. І гет почапали оті тварини дві, така любов і селяви. Така любов, бо то є селяві.