День за дниною плине хвилями Під колеса млина — Залишається лиш біла піна. Лютий, березень, серпень, вересень — І пробігли літа. Все минається і назад не верта.
І лиш кохання одне не покидає мене. Воно на довгі роки, воно моє навіки. Я тим коханням живу, воно як сон наяву. І то є щастя моє — що ти в мене є.
Смутком осені помережені наші долі навпіл. Знов єднати їх — не вистачить сил. Світлі спомини, як оскомини, в'яжуть наше буття... Та до юності нема вороття.
І лиш кохання одне не покидає мене. Воно на довгі роки, воно моє навіки..