Коли я був ще Бобіком маленьким у Беріївсько-Сталінські часи, попався я уперше на злочині дрібненькім — за те, що крав лушпайки з ковбаси. На допиті в міській Собакотурі сказали мені: «Бобіку, не плач! До гицеля не підеш, бо ти є по натурі — шістьора і природжений стукач!» ПРИСПІВ: За давністю часу нема чого боятись. І будь-якому псу вже можна сповідатись, І перше, ніж я піду із життя, прийміть мої собачі найщиріші каяття! Не треба вчити Бобіка брехати. І скоро був я майстер по Гав-гав! Усіх своїх сусідів, і навіть рідну мати за сало в шоколаді я заклав. Робив свою собачу я кар'єру, бо знав, як треба лізти догори — брехав по-українськи, і всі оті бандери пішли за прапори у табори! ПРИСПІВ: Я звався у секретній картотеці «Заслужений агент НКВС». Тепер — перебудова, і я у Держбезпеці — довірений Стукач, лягавий Пес. Але я не збагну, коли і звідки дізналися про подвиги мої. Хоча до живодерні усі колишні свідки пішли разом із членами сім'ї. Я вірним був своїй собачій справі, і жив по заповітах Ілліча. І мене захищає держава у державі, що й дня не проживе без стукача. І вбраний я не в лагерну куфайку, і вас, а не мене знайде кийок! І їстиму до смерті не якусь собачу пайку, а пільговий, партійний спец-пайок!