Ми до ринку рік за роком ідемо невпинним кроком. І хоч він нам вилазить боком, але успіхи є теж: є в нас прапор, рідна мова, наша бідність тимчасова... І колись нам буде кльово, як в Анголі й Бангладеш.
Взагалі там, в тім Лаосі, всі і досі голі й босі, і усе там мають в носі, крім бананів та у-шу. А за нас парламент дбає – і годує, і вдягає, і регулярно нас взуває, і навішує лапшу.
Ми щасливі з його планів – і не треба нам бананів. Он, у Бірмі – всі без штанів. А що, ми гірші, як вони? Тут нам випало вродитись... І тепер нема де дітись. Отже, мусимо гордитись – то навіщо нам штани?
Україна – це Європа (як направо йти від Чопа). От правда, біля Конотопа трохи своїх є проблем... Та як мислити логічно, в нас усе не так трагічно, бо ми геополітично у Європи виграєм!
В нас тут, в центрі, як у раю, а ті шведи десь там скраю. І взагалі я сумнів маю, що там вміють гопака. Ми хоч бідні, але горді. Нам не треба їхніх "фордів". Ми й самі червономорді від борщу із буряка.
Ось вони живуть там чесно, і духовно, і тілесно... Ну кому то інтересно – що не крок – "пардон", "мерсі"! А в нас тут кожен справу знає – хтось виносить, хтось ховає, хтось тікає, хтось лапає – і задоволені усі!
Взагалі, якби не крали, в нас би люди ніц не мали. Он, машин понакупляли – вже й по місті не пройдеш! Зараз всі вкладають совість у майно і нерухомість. А сумління і свідомість – це для негрів у Бангладеш.
Комуністи вміли красти: щоб самим з крісел не впасти, й щоб народу не пропасти – лиш би вірив в Світлу Путь. А нові, як ся дорвали, так все швидко розікрали, що колись в ЦК не знали, як пo-справжньому крадуть!
І тепер вони щасливі – крайні праві, крайні ліві... Все в Нью-Йорку й Тель-Авіві поховали і – ку-ку! І хоч на них немає кари, та вже плачуть по них нари. Бо всі вони в Степана Хмари є в блокноті у списку!
Ми знов підем голосувати, щоб той уряд поміняти. А я пораду хочу дати, щоб на бартер їх мінять: на якусь конкретну справу – на шкарпетки, нафту, каву... Ось тоді я за державу чистий спокій буду мать!