Проводжала мати сина Захищати Україну І рушник йому вишиваний дала, І сльозу гірку пустила, Вслід його перехристила І на шию мідний хрестик одягла. І за віру й за Вкраїну Йшов сміливо в бій хлопчина, Але нелюди в полон його взяли. Катували, мордували, Мідний хрестик розірвали, А хлопчину на хресті розіп’яли. Рідна матінка не бачить, Як у сина серце плаче, Не пригорне до грудей його на мить. Кров червона все стікає, Син в чужині помирає, Мідний хрестик поміж травами блищить. І прийшла до свого сина Скорбна мати – Україна, Зупинилась, помолилась під хрестом. Білі руки простягала, Піт із кров`ю витирала Материнським вишиваним рушником.