А мама тихо говорила, Щоб вечорами не ходили, І гарних хлопців кучерявих, Їм голови, щоб не крутили. А ми маму не слухали, Кохання квітів понюхали, І від того дурману Забули накази мами.
Ой, мамо, мамо, мамо, мамо, | Ми від кохання стали п'яні! | Воно бентежить, мабуть, груди | І душу всю нашу голубить! | (2)
А ти маму не слухай, Мене ти нижче не рухай, Згадай, колись як за тобою Ходили хлопці юрбою. І ти маму не слухала, Кохання квітів понюхала, І від того дурману Забула всі накази мами.
Ой, мамо, ти казала, мамо, | Я від кохання стала п'яна, | Воно бентежить, мабуть, груди | І душу всю мою голубить! | (2)
Тепер до всіх своїх говорить: Не розгулюй сильно доню, Бо гарні хлопці всі зрадливі, Лише слова у них красиві. Ти тільки маму послухай, Кохання квітів не нюхай, Бо від того дурману Забудеш накази мами.
І не кажи, ой, мамо, мамо, | Що від кохання ти вже п'яна | І що воно бентежить груди, | І душу всю твою голубить! | (2