Ой під гай зелененький Ходив Довбуш молоденький, Він на ніжку налягає, Топірцем ся підпирає. – Ой ви, хлопці, свистом, свистом, Западає стежка листом. Ой ви, хлопці, бігом, бігом, Западає стежка снігом. Щоби Кути не минути, До Косова повернути, До Косова та й до Дзвінки, До Штефанової жінки. – Добрий вечір, Штефанова, Чи вечеря вже готова? – А вечеря буде пізна, Усім людям буде звісна. А вечеря не готова, Бо Штефана нема дома, Штефан пішов на роботу, Повернеться аж в суботу. – Ой чи будем вечеряти А чи двері ламати? – В мене двері тисовії, В мене замки сталевії. – Не поможуть двері твої, Як поставлю плечі свої... Довбуш плечі підставляє, Штефан з поду вже стріляє. Як устрілив в праве плече, Із лівого крівця тече. – Ой ви, хлопці, ви, молодці, Візьміть мене на топірці, Віднесіть на Чорні Гори, Чорні Гори та й долини, Де родився, там загину. Де родились батько й мати, Там я буду спочивати. А ви, хлопці, не журіться, Сріблом, злотом поділіться, Штефану віддайте мірку, Бо любив я його жінку.