Ой по потребі, по потребі барзе царській, До там-то много війська, гей, понажено Да через мечу положено. Да й ні єдиного тіла козацького молодецького Живого не оставлено. Тільки поміжду тим трупом Федор бездольний, Посічений да порубаний, Да й на рани смертельнії не змагає; А коло його джура Ярема, гей, промешкає! До Федор бездольний, безродний, гей, Промовляє словами Да обіллється горко сльозами: «Гей, джуро Яремо, До дарую я тобі по смерті своєї Коня вороного, Ей, а другого білогривого, І тягеля червонії, Од піл до коміра золотом гаптовані, І шаблю булатную, Пищаль семип'ядную! Ой да добре ж ти дбай, Да на коня сідай, Да передо мною повертай, Да нехай я буду знати, Ай чи удобен ти будеш проміжду козаками пробувати».