Українська пiсня - Нiч яка мiсячна | Текст песни и Перевод на русский

• Тексты песен
• Українська пiсня
• Нiч яка мiсячна

Один из "народных" вариантов исполнения:

Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочцi тут пiд калиною —
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько: срiбною хвилею
Стелеться в полі туман.

Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Ген на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.

Небо незмiряне, всипане зорями, —
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що нiженьки босiї
Вмочиш в холодну росу:
Я ж тебе, рідная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло — нi вiтру, нi хмар.
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно ж палке, як жар.
----

Песня разбойников из повести "Муромские леса" / Александр Вельтман (1831):

Что отуманилась, зоренька ясная,
Пала на землю росой?
Что ты задумалась, девушка красная,
Очи блеснули слезой?
Жаль мне покинуть тебя, черноокую!
Певень ударил крылом,
Крикнул!.. Уж полночь!.. Дай чару глубокую,
Вспень поскорее вином!

Время!.. Веди мне коня ты любимого,
Крепче держи под уздцы!
Едут с товарами в путь из Касимова
Муромским лесом купцы!
Есть для тебя у них кофточка шитая,
Шубка на лисьем меху!
Будешь ходить ты вся златом облитая,
Спать на лебяжьем пуху!

Много за душу свою одинокую,
Много нарядов куплю!
Я ль виноват, что тебя, черноокую,
Больше, чем душу, люблю!
------

Виклик М. Старицкий (1870):

Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман;

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне всипано зорями —
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:
Тепло — ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала —
Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання — за гріх?