Ой по-під гай зелененький Ходить Довбуш молоденький На ніженьку налягає, Топірцем ся підпирає. Ой, ви, хлопці, свистом-свистом, Засипає стежки листом. Ой, ви, хлопці, бігом-бігом, Замітає стежки снігом. Аби Кути не минути, До Космача повернути. До Космача, та й до Дзвінки, До Штефанової жінки. Добрий вечір, Штефанова! Чи вечеря вже готова? А вечеря не готова, Бо Штефана нема вдома. Він поїхав петлювати, Мабудь буде ночувати . Штефан пішов на роботу, Повернеться у суботу. Чи будеш нам відкривати? Чи самим ся добувати? В мене двері тисовії, На них замки сталевії. Не поможуть замки твої, Як підставлю плечі свої. Довбуш начав налягати, Стали двері ся ламати. Довбуш двері відкриває, (Довбуш плечі підкладає,) Штефан в Довбуша стріляє. Як устрілив в праве плече, А з лівого кровця тече. Бо знав добре поціляти, Довбуш буде помирати. Ой, ви, хлопці, ой, ви мої, Візьміть мене з хати тої. Ой, ви, хлопці, ви, молодці, Беріть мене на топорці. Беріть мене на топори, Занесіть мя в чорні гори. Занесіть мя в Верховину, Де родився, там най згину. Там родились тато й мати, Там я буду спочивати. Сріблом-златом поділіться, Та й за мною не журіться. Штефанові дайте мірку, Бо я любив його жінку. Штефанисі дайте сала, Бо вона мене кохала. Тай топірці занехайте, Крови більш не проливайте. Бо кров людська - не водиця, Проливати не годиться. Як будемо ґаздувати, Жінкам правди не казати! Не журіться, пане-браття, - Ще повстане Прикарпаття! Ой, попід гай зелененький Ходить Довбуш молоденький.