Двадцять один грам моєї душі невагомість розкладена на обличчя і вулиці атоми щастя і як вийде тобі забігай якось в гості поділюсь і незчуєшся як розкаюся я у словах ще несказаних і як правда моя стане світлом вечірнім
стали іншими ті, з ким хотів та не склалося і історія наша все по коло й не вірю я, що на поверхні спокійніше ніж на дні запам’ятай ці дивні і бентежні дні.
випадкові авто зблиски світла фіксують легкі ще відчуття ніби я це не я ніби просто мозаїка з музики років ніби ти стала скраю і нема вороття перехрестя столичні кличуть ночами й спокій розкладаєш на атоми щастя життя
стали іншими ті з ким хотів та не склалось все по колу й по колу… і не вірю їм я що на поверхні спокійніше ніж на дні запам’ятай ці дивні і бентежні дні білі стіни як сканером бачу крізь і немає тої легкості чаю на двох на даху зупиняємо перше таксі і тікаємо десь подалі від всього я ніяк не прийму
що на поверхні спокійніше ніж на дні запам’ятай ці дивні і бентежні дні що на поверхні спокійніше ніж на дні запам’ятай ці дивні і бентежні дні