Чим ближче до півночі, тим голосніше. Шурхотить кохання по конвертах розкладене. Не вмерло, бідне. Стало голосніше снігу. Мармуровий бог мій сам щодня вмирає, А відтак народжується новим. Важко так із цим, марено. Поки звикнеш, поки виростиш.
А ти спи собі сам, ти спи собі сам, Як не можеш, як не хочеш. А ти спи собі сам, ти спи собі сам, Як не можеш, як не хочеш мене.
Так важко так із цим, марено. поки звикнеш, поки виростиш, А тут ще й ближче до півночі Його слина зачала пахнути слиною Скандинавської квітки. Сам того боявся. Чи ж помітив? Зустрічаємося кожну тринадцяту годину. Повільно дивляться очі мармурового бога. Чи ж то не він одна із тіней?
А ти спи собі сам, ти спи собі сам, Як не можеш, як не хочеш. А ти спи собі сам, ти спи собі сам, Як не можеш, як не хочеш мене.
Коли спиш с тобою, То можна поряпатись об ікони, Що навколо. Мармурове коло. Мармуровий боже, тікай, тікай, тікай, залишай. То не рай, там не безпечно, Бо палає простирадло. Лише мертві лелеки на сніданок І все марно колотити по твоїй скроні, Тож я сплю собі сам.
А ти спи собі сам, ти спи собі сам, Як не можеш, як не хочеш