Небо розбили шалені грози, Бувало, я бігав по ньому босий, І різав ноги об крила птахів, – Воно розлетілось на скалки гріхів. Сонце затьмарила твоя зневіра І я безтілесний, без м’язів і шкіри, Тільки душа, наче сонячне гало, З серця галактик сприймає сигнали.
Приспів: Там, де птахи, там, де птахи літають, У небесах, у небесах зникають! Там, де птахи вили з тобою надії, На вітряках надії вітер мрій завмер!
Вогонь попелищ не сягне вітрів – Це мої надії в подобі мерців. Ти хочеш побачить в очах моїх сльози. Тіла почорнілі до ями хтось звозив. Тепер я зникаю за обрій реалій – Подалі від рук зманіжених далі, Лечу у простори розбитих небес, На тиху поверхню зоряних плес.
Приспів
Я лину в моря, де нема берегів, У ніч із мозаїк, із втрачених днів, Ковтаю рядки із римованим ядом, Вповзаю у всесвіт окриленим гадом. Ховаюсь у світі химерних сплетінь, Я сам собі світло і сам собі тінь, Я сам собі раб, і сам собі бог, Я хочу ділити це щастя на двох.