У тієї Катерини Хата на помості, Із славного Запорожжя Наїхали гості. Один Семен Босий, Другий Іван Голий, Третій славний вдовиченко Іван Ярошенко. — З'їздили ми Польщу І всю Україну, А не бачили такої, Як се Катерина. — Один каже: — Брате, Якби я багатий, То оддав би все золото Оцій Катерині За одну годину.
— Другий каже: — Друже, Якби я був дужий, То оддав би я всю силу За одну годину Оцій Катерині.— Третій каже: — Діти, Нема того в світі, Чого б мені не зробити Для цієї Катерини За одну годину.
Катерина задумалась І третьому каже: — Єсть у мене брат єдиний У неволі вражій! У Криму десь пропадає, Хто його достане, То той мені, запорожці, Дружиною стане.— Разом повставали, Коней посідлали, Поїхали визволяти Катриного брата. Один утопився У Дніпровім гирлі, Другого в Козлові На кіл посадили. Третій, Іван Ярошенко, Славний вдовиченко, З лютої неволі, Із Бахчисараю , Брата визволяє. Заскрипіли рано двері У великій хаті. Вставай, вставай, Катерино, Брата зустрічати.— Катерина подивилась Та й заголосила: — Це не брат мій, це мій милий, Я тебе дурила... — Одурила!..— І Катрина Додолу скотилась Головонька...— Ходім, брате, З поганої хати.— Поїхали запорожці Вітер доганяти. Катерину чорнобриву В полі поховали, А славнії запорожці В степу побратались.