Прожив на світі я чимало І завжди друзів добрих мав, Та назавжди лишив у серці Слова, що батько мій казав: Двічі: "Де б ти не був, добро і доля З тобою поруч щоб були! Шануйся синку, пам'ятай же - Не осором моєї сивини." Вже підросла маленька доня, І син дорослий зовсім став... Та їм завжди я нагадаю, Слова, що батько мій казав. Двічі: "Де б не були, добро і доля Із вами поруч щоб були! Шануйтесь діти, пам'ятайте - Не осоромте батька сивини." Життя біжить так швидкоплинно, Така стрімка його хода, І з кожним днем все гірше й гірше Стає в мене сива голова. Двічі: Де б не були, добро і доля Із вами поруч щоб були! Шануйтесь діти, пам'ятайте - Не осоромте батька сивини. Речитативом: Ало, добрий вечір, тато! Що, не впізнали - це я. Приїхати? Приїхати не зможу. Ну бачите, часу нема. Онуки? Онуки вже підростають. Старша мене наганя. Молодший? Молодший гасає. Приїхати? В мене часу нема. А як твоє серце? Як серце, питаю? Що кажеш? От тобі на... То може б ліки купити? Як то пенсії нема? Що ж ви мені не сказали? Були б написали листа. Не чую. Кажіть голосніше. Ну як це, на марки нема? І може я, колись з літами, На небо к богу відлечу, Та залишу на довгу згадку Пораду батьківську свою: Двічі: "Де б не були, добро і доля Із вами поруч щоб були! Шануйтесь діти, пам'ятайте - Не осоромте батька сивини."