А я придбав собі сані, Сам по місту в них гасаю. Насмальцьовую ці сані Я постійно свіжим салом. Я тримаюсь за мотузку, Як той гусак за гуску. Тримався. Дотримався – Розлетілись сані вдрузки. Сусіди всі сварять, собаки кусають, Дядьки здоровенні за груди хапають. Дядьки то ж не коні, А коні не винні. А в дівчини очі, як небо є сині. – А очі мої, як озера блакитні. Твоє ж обличчя, як сажею вмите. Кучері-чері чорняві у тебе, А в мене в волоссі заплетений терен. І пісні у тебе не є автентичні, Хіп-хопом, не в риму І зовсім не звичні. Покличу Степана – хай польку заграє, Бо ми африканських пісень не співаєм!
Я побіжу до мами й тата В Баб-Ель-Мандеб. Носатий, мордатий, губата – Баб-Ель-Мандеб.
Личко твоє є не подібним На тата обличчя, від мами відмінним. Носик в тебе вдвічі більший, А колір такий, ніби він обгорівший. Сняться тобі африканські слони, Антилопи, жирафи, леви, таргани, Банани, ананаси, баклажани, помідори, Ківі, апельсини, у сметані мухомори. Отакенні! Як карпати здоровенні! Що їх не закинеш ні в торбу, Кишеню, ні в кеди, а тільки за плечі. –До речі про плечі: Стояли хлопаки, мабуть культуристи – Високі, стрункі, загорілі, м'язисті. Пропонували: "Станцюємо твіста?" Затанцювали – ні встати, ні сісти!
Я побіжу до мами й тата В Баб-Ель-Мандеб. Носатий, мордатий, губата – Баб-Ель-Мандеб.
Начитка чітка на чача та чимало, По чорному цокала, цица царапала цяцю. Як дзига дзвеніла у вухах. Гуділо, гойдало, гучно бабахкало. Самба, лабамба, ламбада біда. Тут то не там, бо тата нема. Лелеки здалека, із Баб-Ель-Мандебу Летіли, облетіли... Кинули в Луцьк.
Я побіжу до мами й тата В Баб-Ель-Мандеб. Носатий, мордатий, губата – Баб-Ель-Мандеб.