Місто навпроти, руки на склі, Як забути хто є ти. Хвилини чекання, власні бажання Жодних сил, щоб віднайти. Після довгих і самотніх ночей, Пустих слів і байдужих думок. Від нього лишився лиш запах речей І останній прощальний дзвінок.
Але ти все рвала на шматки, У собі всі бажання вбивала. Але ти все рвала на шматки, І не знала, кудись втікала. Все ж туди де він є, де він є і ти…. Все ж туди де він є… Летіла, не знала, хотіла… Повернути все, Ти!
Місто позаду, спрага в душі, Ти втамовуєш її у ночі. Словами «забуду», «хай буде як є», Лягаєш у ліжко своє. Після довгих і холодних ночей, Себе куди діти не знала. Та все сон не відпускав тебе, Забувала, його забувала!