Коли нас попалять, забудуть за півроку, коли нас попалять, забудуть назавжди. Значить, два по сто і по стакану соку... Ну шо ти, Ігороню? Ой, зьома, нє чуді! Ми ще посидимо, в нас тут трошки самміт, мальборо червоне йому - мені парламєнт. Ну шо ти, Ігороню, ще по сто в одні долоні? Придивіться, ми зара втопимо Муму... Мені еспресо, йому амерікано, водночас і в одно стакано: галасу достатньо, все ж таки два рила! Христа обговорили, взялися за Ярила. Дійшли до інфузорій, потім повернулися, вже вечоріло, навіть не посунулися, лише ті бабуїнки з мнясом на блюді - ну шо ти, Ігороню? Ой, зьома, нє чуді... Коли нас попалять, то забудуть назавжди, коли нас попалять, забудуть за півроку, тоді із того боку ми образимось жорстоко, скажем: "От жеж, неблагодарні рагулі!" Добрі люди в каментах додадуть наснаги, скажуть: "Де це, шо це, хто це? Сука, фак іт нахєр!" Незнайомі люди все достеменно знають, на хмарі свій вай-фай, звідти вболівають... А взагалі-то всі ми нетривалі, що з цієї сторони, що з того боку медалі - крила не дали, видали педалі, така хоч буде пам'ять про те, що ми були... Щелепи звело, ми працюємо веселими, вчора по містах, позавчора селами, значить, два по двісті і можна рахувати цигарки, коньяк, сік та інші вади. Писав вірша тобі в дорогу, в Івана вийшло краще: матроси, кораблі, додати там нема чого, багато помічають наші вдалі скроні... Зьома, нє чуді, ну шо ти, Ігороню...