Цей вітер нагадав мені про те, що я живу, Ввірвавшись із небес у душу стомлену мою, Це місто стало світлим без бажань і лишніх слів, Як важко не розтанути під сонцем сірих днів. Коли зникає світло і пітьма з’їдає нас, Спиняється ця вічність, завмирає тихо час, У пошуках себе нам не дано себе знайти, Ми знову б’ємось з тінями своєї самоти.
Я знаю, що є, Я вірю, що є, І щось моє... Де сонце горить, Де ніч знов не спить, Я бачу себе. В закритих очах, Розбитих серцях, Мій біль ще живе... Я знаю, що є, Я вірю, що є, І щось моє.
Ці люди стали тінями, рабами почуттів, Безкрайністю обмежень їх цей світ давно зловив, Ця тиша знов нагадує про сліпоту думок, І знову ми не здатні на один рішучий крок. Коли зникає світло і пітьма з’їдає нас, Спиняється ця вічність, завмирає тихо час, У пошуках себе нам не дано себе знайти, Ми знову б’ємось з тінями своєї самоти.
Світ онлайн, зорі падають в кишені, Я не знав, що ми лише мішені, В бруді я і водночас на сцені, Цей карнавал...