Швидше закривай, свої оченята, Що відблиском неба потопають в мені. Пірни в солод сну, моє янголятко, Де пелюстки троянд цілують ніжки твої.
А я піду...
Тут тільки плакать нам вдвох, І нічого чекати, Під небом забуті всі мрії свої... Десь, може, в іншому світі, моє янголятко, Зустріну без сліз оченята твої.
А зараз я піду...
Засни – і забудь, все, чого так чекала! Засни – хоч у сні усміхнися на мить! Закрий оченята, бо тут нас немає, Й колись, може, вдвох, стрибнем в неба блакить...