Її серце для нього – порожня кімната, Де нема ні любові,ані образів. Де на вибитих вікнах вмонтовані грати А на стінах не Образи - "плями масні"!
Отим "плямам" молилась вона, коли вперше Розривалось серденько-пташатко, в друзки! Він запевнив - їй варто злетіти! Уперше ж… ...Не вдалось. Помарніла без хліба й води.
Сиротою...ні криків, ні серця-пташати. На підлозі ж обмануті дикі пташки… Їм не вперше грудьми ударятись об грати, Не в новинку! Та вкотре, наївно… в пастки…
Мала віру,що взявся їх підлікувати, Пам’ятає напились востаннє води. Спорожнілі, наївні кімнатні пернаті! Вони так й не навчились минати пастки.
Її серце для нього – порожня кімната, А з очей визирають ті спраглі пташки… Вони теж й як вона– не зуміли крізь грати… Її серце – пташатко щоднини в друзки... ... Вони так й не навчились минати пастки.