Я тебе не люблю...та знаю,що і ти нелюбов’ю сниш… Зранку серце своє вмикаю... Пульс -болотний,немовби стих... Чашка кави тренує розум,щоб мотор все ж відстукав ритм... Зігріваєш холодний подих... Стан амебний,а ти вже й звик... Ти не любиш мене ...сховавши почуття в закапелку “ікс”; Я втомилася дослухатись...відміняючи статус “екс”... Я тебе не корю,я вдячна...за взаємність окремих днів; За наш дотик до стану «щастя»;за можливість вважать “своїм”. За недоспані очі ніччю через опіки синіх сліз... За страх втрати;за слабкість в звичці геть не здоланих катаклізмів... Я тебе не люблю...та вірю,що ти Богом мені був дан. Не бентежить наївність мрії!Чом ж мовчанням мій біль розп'яв?! Ти не любиш мене...та віриш,щиро віриш,що ще твоя... Кров вбирає химерна думка:що ти з Місяця,з Сонця-я… Я тебе не люблю...й все ж вірю,досі вірю у спільність душ... Не люблю тебе! Лиш хворію... Невід'ємно хворію вслух...