Якоюсь крихтою душі я би хотіла бути простішою. Щоб цей весь натовп мене розумів, Коли говорю власною мовою. Коли думки всі шиті цитатами снів, Метафори вічності разом з буденністю… Щоб вся ця ілюзія преферентних світів Залишилась за кадром чужого сценарію. Але розумієш моя душа чомусь до безумства снами заповнена. Це, знаєш, коли відкриваєш до шафи дверцята, А там замість одягу ціла Вселена вміщається. Бо разом із чаєм я п’ю всі слова Відомих людей і просто прохожих. Це мабуть тому, що ніхто серед нас Не буде повторенням іншого…схожого…