Життя... це море Пространь глибока В якій кінчає багато пливучих Моє серце Не боязливе Я не боюся тих вод ревучих
Ломлять ми хвилі Несуть ми струми Бурі шалені дощі зсилають Хоч мене ріжуть Вітри великі Не піддаюся, а ще існую
В ранню годину боюся тіней моїх минулих літ Спогадів темних, немов із ночі, немов у сні Хоч сподіюсь, і хоч стараюсь Чим більше пробую – тим більше падаю І тим сильніші руки, які тягнуть вниз
Може дівчина Грудей шовкових Яка до мене руки простягає Подує вітру В мої вітрила У нову пристань У інші води