ПОШЕПКИ Набридлі вулиці стискають. Словом, знають, хто я, Хочуть чути мою відповідь. А мене болить... І я впадаю в сплячку, нічого не бачу, не значу, Дощем ліниво на вікна плачу. Такі умови... Дерева голі ведуть свої розмови. Пошепки, пошепки, пошепки об шибки. Все світло світу плавно гасне – Заснула вчасно. З притензіями на бездонність цієї ями. Старію днями, ночами тлію, Не розумію цієї мови, Якою дерева голі ведуть свої розмови. Пошепки, пошепки, пошепки об шибки.