Із далеких віків та із сивих давнин Люди вірять, що Правда на світі жива. І шукати ту Правду пішов не один, Та ніхто не вернувся назад.
Раз зібрався в дорогу один чоловік, Кинув рідних і дім, кинув все – будь що будь... Обійшов цілий світ – і минув його вік... Нелегкою була довга путь.
Приспів: Та він вірив, що Правда на світі жива, Молода, неземної краси, як богиня. Свято вірив, що Правда – не просто слова, Що ніколи вона не загине.
І зустрілась бабуся – потворна й страшна, Вся у зморшках і шрамах, сліпа і беззуба – То й була ота Правда, яку він шукав, Що у битвах знайшла свою згубу.
І заплакав з гіркої розпуки старий: "Люди вірять, що ти – молода і прекрасна. Як я їм розкажу, що я правду зустрів Таку кволу, стару і нещасну?"
Ну, а Правда на те усміхнулася криво: "Ти дитячу їх віру в серцях не души. Можна все у людей відібрати... крім віри – А тому ти їм просто... збреши...
Приспів: Ти скажи їм, що Правда на світі жива, Молода, неземної краси, як богиня. Нехай вірять, що Правда – не просто слова, Що ніколи вона не загине."