Понуро стоячи на березі крутім, Я дивлюся в брудну дніпровську воду, І думаю про те, що є на світі цім Святі місця у кожного народу: Для когось – Ченстохов, для когось – Нотердам, Всі знають до святинь своїх дорогу, Для нас – це Київ і Тарасова гора, І Хортиця велика за порогом.
Затамувавши дух, на землю цю ступаю І п’ю повітря з димом, немов гірке вино, І перше, що я бачу і здивовано читаю: Табличка – "Отдыхать запрещено!" І сірий ДніпроГЕС високою стіною Мене від України відділя, І тисячовольтові дроти над головою Тріщать, неначе стогне ця земля!
І пусто на душі, і розпач обіймає, Що кров їх так даремно пролилась, І пусто навкруги, ніде сліду немає, Що звідси Україна почалась. Хай поїзд понесе мене у синю ніч, Я повертатися сюди не хочу знову, Стоїть там ресторан, що зветься "Запорізька Січ", А в нім гримить музон не на козацькій мові!
Лиш спалена трава, як у лиху годину, Розтоптано козацькую свободу, На Хортицю не буду вести сина, Нехай не бачить він ганьби свого народу!
Понуро стоячи на березі крутім, Я дивлюся в брудну дніпровську воду, І думаю про те, що є на світі цім Святі місця у кожного народу...