Я згубив своє буття В мертвій тиші на світанку, Я порину в небуття, Де немає світла ранку. Поглинаю тілом біль, Що пригнічує свідомість, Що несе на рану сіль, Забирає в невідомість…
В павутинні минулих років ще блукає той погляд, Що колись вже примусив страждати й вмирати мене, Я облишу навіки віків той оманливий спогад, Що погрожує жити й тоді, коли все тут мине. Я не буду чекати кінця, коли світло згасає, Коли мертва безодня поглине творіння мої, Забери мою пам’ять - хай гине з тобою й вмирає, Залиши тільки спільне єдине, ті ночі і дні.
Плине час, я не можу так довго лишатися з вами, Полечу над лісами один я, в холодну блакить, Розчинюся в воді, яка стане важкими снігами, Подивися на мене востаннє, в згасаючу мить. І нехай твоїх снів не торкнеться моє потрясіння, Пам’ятай мої дні, їх поглине невидимий вир, Ти ніколи не знайдеш для мене якогось спасіння, Мою пісню співатиме вітер в лісах сивих гір.
Я залишусь назавжди один в вишині небокраю, Я отримаю вічність, отримавши тіло нове, Забери мою пам'ять, хай гине з тобою й вмирає, Це єдине, що досі, без мене, тобою живе!