Як виходило сонце Із-за лісу, з-за гір, На війноньку збирався Молодий богатир. Батько рідного сина Тай заговорювали, Аби вістря лихії Його тіло минали: “Там на морі Окияні синьому, Там на острові Буяні дуб стоїть! Під корінням слово моє сховане, Ключ на дні, замок у небі. Те навік!” Тричі три роки бився Молодий богатир, Та й живим повернувся Він у батьківський двір. Як змужніли онуки Та й мечі узяли, Проти шабель та луків Син читав заговір: “Там на морі Окияні синьому, Там на острові Буяні дуб стоїть! Під корінням слово моє сховане, Ключ на дні, замок у небі. Те навік!” Лугом-полем та й кривавим Ходить Смерть гуляє, Та загиблі душі ярі Як теє жито збирає. Що ж то сяє, що палає, Шлях їй заступає? Те слова старі-прадавнії Що їх Недоля оминає. “Зав’яжу п’ять вузлів я На сімох на вітрах, Змія глави зашиті В мачухиних вузлах! Заплетіть путь-дорогу Вістрю-лезу в руках! Не знайти тобі, зброя До тіла білого шлях!” Як виходило сонце Із-за лісу, з-за гір, На війноньку збирався Бойовий командир. Не молив, не хрестився, Та зашив у шинель Заговір прадідівський Проти куль та шабель: “Там на морі Окияні синьому, Там на острові Буяні дуб стоїть! Під корінням слово моє сховане, Ключ на дні, замок у небі. Те навік!”